Ведучі 1+1 Наталія Мосейчук, Руслан Сенічкін, Людмила Барбір, Наталя Островська, Неля Шовкопляс, Валентина Хамайко, Святослав Гринчук, Соломія Вітвіцька, Олександр Попов, Олексій Суханов, Іванна Онуфрійчук у річницю повномасштабного російського вторгнення в Україну згадують той тривожний ранок 24 лютого 2022 року, як змінилися самі за цей рік війни та дякують українцям, які кожен на своєму фронті дає відсіч ворогові і наближає перемогу.
Наталія Мосейчук
Все пам’ятаю. Нічого не пробачу. 24 лютого 2022 я написала найкоротший пост. «ВІЙНА». Вона змінила все. Вона змінила нас. Ми - Нація Нескорених. Нація сильних, гідних, мужніх, співчутливих, справжніх людей з цінностями. Зі справедливістю, рівністю, повагою. Випробування. Біль. Ми подолаємо. Долаємо. Вистоїмо. Разом до перемоги. Бережіть себе і Україну!
Наталя Островська
Ми плакали, коли руйнували українські міста, ми раділи, коли звільняли Харківщину та Херсон. Ми плакали, коли руйнували нашу «Мрію», ми раділи, коли наші збивали 70 ракет з 90. Рік великої війни - рік емоційних падінь і піднесень. Рік, який випробував нас на міцність. Рік, який показав, хто є справжнім героєм.
Слава тим, хто нас тримає - слава військовим! Слава українцям - найсильнішій нації у світі! Слава нашій рідній вільній міцній Україні. Бажаю нам сліз перемоги.
Валентина Хамайко
Чи пам’ятаю я 24 лютого торік? Так. Рано вранці ми з дітьми і чоловіком прокинулися вдома від вибухів, бачили вертольоти, тому що живемо за містом. Сказали дітям зібрати основні речі, вдягнути на себе теплий одяг. Пам’ятаю, тоді ще не було п’ятої години ранку, як пролунав перший вибух. Всі прокинулись, розуміючи, що трапилось, бо останній місяць всі жили в очікуванні війни.
Чи змінилась я за цей рік? Мабуть, втратила почуття впевненості. Моя нервова система стала не стабільна. Можу розплакатися, зірватися з будь-якого приводу. Боюся гучних звуків. Хоча зробила для себе одну корисну справу - торік пройшла курс військової підготовки: навчалась безпечного поводження зі зброєю, самозахисту, парамедицині.
Ця війна – це щеплення для всіх нас – нашого покоління, дітей – від штучної любові до всього російського. Це важка, болюча вакцинація. Але ми її пройдемо і підемо далі. Бо українці – нація супергероїв!
Святослав Гринчук
У мене у телефоні майже не збереглось світлин із торішнього 24-го лютого. Трохи розмита фотка колії з автомобілів на проспекті Перемоги, біля якої я якраз спускався у метро та й усе. Решта - скріншоти із різних новинних сайтів та телеграм каналів. Зрештою, мені, думаю, як і вам не потрібні й фото, аби відтворити цей день в пам'яті чи не з догодинною точністю.
Зате я радий, що маю світлини за ранок 23-го. Рівно за добу до. Зараз 23-є пригадати значно важче. І відтворити. І відчути. Ту дивну комбінацію неспокою і віри, тривоги і самопереконання, у кожного - у різних пропорціях.
23-го більше не буде. Але обов'язково буде 25-е. Віримо, готуймось, наближаймо. І дякуймо тим, хто не дозволяє цій клятій машині часу назавжди зупинитись. А ще - старим фотографіям. Просто за те, що вони збереглись.
Соломія Вітвіцька
Рік з початку повномасштабного вторгнення. Ми всі змінилися, але водночас лишилися собою. Вільними. Нескореними. Українцями.
Перше, що я зробила зранку 24 лютого — написала в робочий чат: «Який план? Коли їхати на роботу?». У той момент я чітко розуміла, що тепер моє завдання — тримати інформаційний фронт. Ми бачимо руйнівну дію російської пропаганди, і наша місія під час цієї війни — дати людям можливість мати доступ до правдивої, перевіреної інформації. Ми на варті інформаційного спокою українців. Ми працювали і працюємо для вас.
Другий фронт — волонтерський. Я дуже тішусь, що волонтерами стала вся країна! Разом з вами ми купували автівки, тепловізори, бронежилети, каски, дрони! Разом робили свято для діток Охматдит! Якщо кожен з нас буде щось робити для перемоги, то перемога настане набагато швидше!
Неля Шовкопляс
Рік повномасштабної війни. Дивні відчуття. Пригадуючи той день, не знаю, як так вийшло, але тоді я прокинулася о 4.45, о 5-й ранку мене забрав водій, я їхала на роботу, і ми не чули взагалі нічого. І тільки о 5.20 мені зателефонували та сказали, що розпочалася війна. У нас був ефір, потім ми сиділи у гримерці із Людою Барбір та Марічкою Падалко і просто дивилися в стіну. Мозок відмовлявся усвідомлювати, що почалася війна.
Зізнаюся, ця війна багато кого "відсіяла", ще більшу кількість дорогих мені людей вкрала і перенесла за 1000 км від мене. І знаю, що таке ж відбувається й у вас, рідні. Боляче в усіх випадках. Але попри біль маємо продовжувати жити. Це все колись закінчиться і стане краще. Має стати краще, інакше… Про «інакше» думати не хочу… Хочу просто навчитись бути вдячною за все! Попереду ще багато випробувань, але наша єдність і взаємодопомога — це те, що допоможе нам вистояти!
Людмила Барбір
Переродження. Переосмислення. Дуже важко кількома словами описати все те, що ми з вами пережили, і як це вплине на наше подальше життя і не лише наше, а й цілого світу. Звичайно, що кожен з нас переосмислив всі свої дії, цінності. Ще раз підтвердилось - наш народ вміє єднатися. І як масштабно! Наскільки ми сильні, незламні. Наскільки велика жага до свободи, волі, щасливого життя!
Вірю і хочу сподіватись, що цей важкий рік подарує нам багато років далі щасливого життя. І що нарешті ця війна, яка тривала століттями, це знищення всього українського нарешті припиниться. Нашою перемогою.
Руслан Сенічкін
24 лютого. Особливий день в історії кожного українця. Цей день назавжди залишиться в нашій пам'яті, історії життя кожного. Кожен пам'ятає цей день по-особливому. Іноді хтось не хоче пам'ятати. Але це частина нашої історії. Хтось очікував на цю повномасштабну війну, а хтось, навпаки, намагався зберегти ту надію, що війни не буде. Але ми за цей рік стали безумовно сильнішими. Це наш унікальний досвід, який ми будемо нести на покоління прийдешні. Пам’ятаємо про тих, кого не стало на цій війні.
Ми ніколи не будемо вже тими, якими були до 24 лютого. Але ми стали іншими і ми стали кращими. Плекайте в собі Україну. Все буде Перемога.
Олександр Попов
24 лютого 2022 року. День, який змінив всіх нас. Намагаюсь пригадати, але розмите відчуття ранку - воно настільки в тумані, що я не пам’ятаю деталі. Вже точно і не скажу від чого прокинувся – чи то від вибухів, чи то від телефонних дзвінків друзів, які стривожено говорили, що почалась війна. Я був з тих, хто до останнього в це не вірив. Гадав, що адекватність і здоровий глузд переможе і росія не почне повномасштабне вторгнення. Але я, як і багато хто, помилявся.
Було страшно. Було нерозуміння. У той перший день війни пішов здавати кров. На моє здивування там було багато людей, тож довелось декілька годин простояти в черзі.
Цей рік війни змусив зробити переоцінку життєвих цінностей, розставити пріоритети – що раніше здавалося важливим, тепер вже не мало такого впливу і навпаки. Зрозумів, що рідні люди – найважливіші. І що українці – неймовірні! Вірю і чекаю нашої перемоги у 2023 році! З нами сила і правда!
Іванна Онуфрійчук
Цей рік змінив життя кожного з нас і поділив на «до» та «після». Але цей рік війни разом з болем, втратами й відчаєм дав нам ще й цілковите розуміння нашої національної сили. Він показав всьому світу, що ми — українці, незламні, відважні й будемо стояти за свій дім до кінця, та своє не віддамо.
Війна змінила пріоритети, показала, що життя — воно тут і сьогодні, а не в планах, що розписані на рік. Що щастя — це коли твої рідні поруч і ви можете зібратися в рідному селі за одним столом, а не зідзвонюватися по FaceTime. Що герої — це не актори у голлівудських фільмах, а наші Збройні сили.
Рік тому, у повній паніці та нерозумінні, як бути далі, ми пережили найстрашніші дні у нашому житті. Тепер нам не страшно. Ми знаємо, що разом, всією країною, точно здолаємо ворога. Будемо стояти стільки, скільки треба. Але своє не віддамо. Обов’язково переможемо.
Вдячність всім українцям за те, що вони є. Вічна пам’ять тим, хто тепер береже нас з небес.
Олексій Суханов
Не хочу і не буду згадувати той день…зрозуміло, що це біль, потрясіння, шок…дивитися треба вперед - особливо зараз, коли всередині спустошеність…чи звикли Ви до війни і чи можна до неї звикнути? Нескінченний день 24 лютого, наче страшний сон, який тебе і все навколо змінив, багато чого перекреслив, перегорнув, обнулив, але ніяк не скінчиться. Тому, як мільйони українців працюю, допомагаю, намагаюся бути корисним у кожному кроці, бо усвідомлюю, що ми тут - за спинами тих, хто дивиться в очі смерті кожну мить! Не зганьбити пам’ять тих, кого вбила раша! Вперто, зосереджено робити свою справу, аби бути корисним і досвідом, і матеріальною підтримкою тим, кому гірше за тебе, бо це теж зараз означає «бути ефективним, бути корисним». Працюю, роблю, мрію, планую, знаю, що Україна має бути тільки європейсько. Тому щодня невпинно виховую в собі європейця, бо за мене це ніхто не зробить, надихаюся і вчуся у людей, які мене оточують. День за днем стаю свідком історій і моментів, з яких і складається та незламна велич українського духу. Слава європейській Україні! Слава народу, який назавжди став Героєм!Сух
Більше цікавих матеріалів можна прочитати на clutch.ua.
Підписуйтесь на наш youtube-канал Клатч Онлайн і Клатч Старс.
