Лариса Кадочникова - актриса театру та кіно, лауреатка державної премії України імені Тараса Шевченка, народна артистка України. Працює в Національному академічному драматичному театрі ім. Лесі Українки вже 58 років. У перші місяці війни вона знялася у документальному фільмі Дмитра Томашпольського “Лариса Кадочникова. Війна”.
Зірка "Тіней забутих предків" Лариса Кадочникова зізналася, чи спілкується з родичами та колегами з росії
Актриса розповіла, як з телефонного дзвінка 24-річного шанувальника розпочалась для неї війна, чому вона вирішила залишитись у Києві, незважаючи на життя під постійними обстрілами.
“Це був ранковий удар, який шокував мене. Все наче в кіно. Мій чоловік адвокат - він поводився дуже спокійно і твердо вирішив нікуди не їхати. Звісно, я без нього нікуди їхати теж не збиралася. Я просто не могла без театру, студії, чоловіка і друзів - сама, невідомо куди… тому залишилася вдома. Для мене цей напад з боку росії був шоком. Цей жах проник у мою душу, я довго думала, що це сон, але ні - це була війна”, - ділиться Лариса Кадочникова в ефірі каналу “Дом”.
Напад росії став для Лариси Кадочникової справжнім шоком, проте найгірше було попереду. В центрі Києва, де мешкає актриса, вона опинилась під постійними обстрілами.
“Спочатку було так страшно! Такого страху я не відчувала з дитинства, коли хворіла, а тому я дуже боюся лікарів. В мене був страх того, що я вмираю. Аж раптом, вночі почалися вибухи. Вони були настільки гучними, що здавалося, що стріляють прямо в вікно із автомату. Тоді я справді злякалася і думала, що помру через лічені хвилини. Це продовжувалося кілька днів, а потім я приборкала себе і зрозуміла - який гріх відчувати такий страх! І наступного дня я цей страх забула”, - говорить артистка.
Лариса Кадочникова наголосила, що приймає вибір кожного українця, який вирішив залишитись чи виїхати з країни, та пригадала своє дитинство під час Другої світової війни.
“Діти не мають чути вибухи, бачити цей жах і відчувати страх за життя. Адже це залишається на все життя! Я була в Києві, коли почалася Друга світова війна. Ми виїжджали до Азії і перебували в дорозі 1,5 тижні, добре пам’ятаю ті білі мішки та як думала, що в них трупи. Я тоді була зовсім крихіткою, та як зараз пам’ятаю, як по приїзду мама мила мене в маленькій ванній - я стояла без одягу, а в цей момент роздався сигнал тривоги. Тоді я закричала: “Війна, війна!” Скільки років минуло, а я досі пам’ятаю той жах і той стан. Зараз все повторилося - я знову згадала дитинство”, - говорить Лариса Кадочникова.
Дивись відео по темі:
Більше цікавих матеріалів можна прочитати на clutch.ua.
Підписуйтесь на наш youtube-канал Клатч Онлайн і Клатч Старс.
